Михайло Вербицький - творець гімну України

   4 березня 1815 року у селі Улючі за 24 км від Сянока в родині священника. Його батько помер, коли Михайлові було тільки 10 років.

Михайло Вербицький – священник, композитор - автор музики до українського національного гимну “Ще не вмерла Україна”. Народився

Ним заопікувався його родич, Єпископ Перемишльський Іван Снігурський.
Спочатку разом з братом Володиславом він вчився в гімназії, а згодом у ліцеї. Музичну освіту Михайло здобув цу дяківській школі у Перемишлі (офіційна назва школи – Дяко-Учительський інститут). Оскільки мав гарний голос, то співав у славетному кафедральному хорі Собору Івана Хрестителя. За його словами, дяківська школа була для нього консерваторією в мініатюрі, а каеудральний хор дорівнював добрій опері – так гарно співали. 

   Михайло Вербицький —автор музики до українського національного гимну “Ще не вмерла Україна”. У кожного з нас своя доля. Так і у пісні. Ось короткий життєпис цього національного гимну. І ось у львівському журналі “Мета” № 4,1863 рік, появився патріотичний вірш поета з Бориспіля поблизу Києва — Павла Чубинського — “Ще не вмерла Україна”.
   Цей вірш припав М. Вербицькому до вподоби як своїм високопатріотичним змістом, так і легкістю форми. Спочатку М. Вербицький представив цю пісню як солоспів і сам виконав її
на сходинах гімназійної “Громади” в Перемишлі. А щоб усі члени “Громади” могли цю патріотичну пісню бадьоро співати, то він зробив з неї хорову композицію. Урочисто виконали
цей хоровий твір уперше в Перемишлі в день празника Св. Івана Хрестителя — 1-го липня 1864 року.

    Багатогранний талант Михайла Вербицького розвивався і розцвів у лоні української Церкви в Перемишлі. Власне, Перемишль став осередком української хорової музики в Галичині. Катедральний хор Собору Івана Хрестителя, славетна дяківська школа, гімназійне товариство “Громада” — ось те цілюще джерело, з якого черпав натхнення і снагу до праці отець Михайло Вербицький. Надруковано текст цієї пісні з нотами вперше у Львові в 1885 році у збірнику пісень під назвою “Кобзар”. Він до кінця свого життя служив двом великим силам нашого духовного життя — молитві і пісні — служив самовіддано, одержимо і повсякчас.